Конкурс проектів «Повсякденне життя в СРСР у період 1980-1991 років».Враження від поїздки вчителя історії Дячок О.Я. - 5 частина
Ніколи б не подумала, що робити пости, то така трудомістка справа… А виявилося, що так. Знайшла час, тому продовжу і вже навіть закінчу свою розповідь про освітню поїздку у складі групи вчителів-переможців міжнародного конкурсу проектів з усної історії від Асоціації з міжнародних питань Чеської Республіки. А заодно, користуючись нагодою, у Всесвітній день «спасибі» хочу подякувати всім, хто був причетний до цієї подорожі: організаторам, членам журі, колегам – всім, хто радо зустрічав, щиро підтримував і щедро наділяв позитивними емоціями!
Отже, Прага, 6 грудня. У другій половині дня нас запросили у Карлів університет – один з найстаріших вузів Європи, відкритий у 1347(8) році з ініціативи Карла IV. Історичне приміщення, навіть збереглися старовинні фрески в оздобленні. Тут активно впроваджуються сучасні освітні технології. Як не дивно, але саме на фізико-математичному факультеті при інституті прикладної лінгвістики створено Центр візуальної історії Malach, завданням якого є збір, впорядкування та аналіз відеозаписів очевидців важливих подій історії ХХ століття. Оскільки робота фінансується фундацією Шоа, то щонайперше фіксуються свідчення очевидців Голокосту: їх вже більше 50 тисяч з 56 країн світу на 32 мовах! Для розуміння значимості зробленої роботи можна навести такий факт: людині для щоденного 8-годинного перегляду архівних відеозаписів знадобилося б 78 років життя!
Для мене цікавим моментом було те, що серед матеріалів я знайшла інформацію про гетто в моєму рідному містечку Камені-Каширському на Волині. Але база даних доступна лише для шести країн Європи, в Україні ми на ці сайти не потрапимо. Однак тут ми дізналися про інші можливості дистанційного використання усноісторичних архівів, які містять інтерв'ю з українцями, а також про он-лайн програми, які можна використовувати під час уроків новітньої історії.
Наступного дня нас запросили до Інституту досліджень тоталітарних режимів, який існує з 2008 року. За функціональним призначенням подібний на Інститут національної пам’яті в Україні. Правда, роблять в Чехії значно більше. Зокрема, ми мали зустріч з керівником відділу усної історії, куратором проектів «Чехословаки у ГУЛАГу» та «Неєврейські свідки Голокосту» Адамом Граділеком. Дуже багато друкованих видань нам представили на цій зустрічі, навіть деякі подарували. Загалом, чехи дуже зацікавлені у поверненні кожного втраченого імені у власній історії, і держава ці пошуки суттєво фінансує. Так, у жовтні 2017 року чеські дослідники активно співпрацювали з українськими, допомагаючи відцифровувати секретні матеріали по справах НКВД у Львівській області, заодно шукаючи чехів у списках постраждалих від радянської системи.
Інститут дослідження тоталітарних режимів має відділ освіти, тому що тут зацікавлені у практичному застосуванні досліджень. Рекомендації щодо роботи з документами ми почули від Каріни Гажені: вчилися порівнювати матеріали підручників різних періодів або уривки з фільмів, аналізувати зміни в поданні інформації, застосовувати інтеграційні підходи, коли, наприклад, вивчаючи мову, розглядається текст з історії. Цікавою є робота з фотографіями, коли учні повинні самостійно робити висновки, при цьому важливо знову ж не стільки знати про саму подію, як розуміти причинно-наслідкові зв’язки, відчувати емоції персонажів тощо. Але подібні методики важко повністю застосовувати при наших програмних вимогах, хіба деякі елементи побаченого.
У п’ятницю зранку ми поїхали до Національної картинної галереї у Виставковий палац – 6 поверхів мистецьких творів ХІХ-ХХІ століть на різні смаки і уяву. Скажу чесно, сучасні інсталяції на зразок розкиданого особливим чином будівельного сміття або методів вирощування грибів мене не вразили. Зате випала нагода побачити оригінали полотен відомих живописців – Вінсент Ван Гог, Поль Гоген, Пабло Пікассо, Огюст Ренуар, Едвард Мунк та чимало інших.
Решту часу ми присвятили прогулянкам містом, відвідинам Різдвяних ярмарків, ще раз пройшлися Карловим мостом, помилувалися на танцюючий будинок, заглянули на Староміську площу, дочекалися звучання астрономічного годинника… Так, ми дуже багато встигли за ці 5 насичених днів. Але ще більше Прага не встигла нам показати у своєму багатовіковому поєднанні стилів та епох… Тому маю сподівання повернутися у це величне місто, яке встигло мене причарувати…