Конкурс проектів «Повсякденне життя в СРСР у період 1980-1991 років».Враження від поїздки вчителя історії Дячок О.Я. - 3 частина

Передноворічні турботи дещо затримали обіцяне мною продовження…Отже, Прага, 6 грудня. Сьогодні нас чекають у школі Vratislavova на Вишеграді. За художньо-естетичним профілем нагадує нашу 27-му: багато дитячих робіт в оздобленні інтер’єру, творча атмосфера та чудові ідеї, варті втілення. Школа – обов’язкова базова: навчаються тут з 1 по 9 клас. А далі можна продовжити навчання у 4-річній гімназії (за бажання можна поступити у 8-річну вже після 5 класу). Загалом шкільний курс складає 13 років, але гімназія потрібна насамперед для вступу до вишу, а оскільки в Чехії до здобуття вищої освіти ставляться не так фанатично, як в Україні, то й престижність повної освіти не настільки значима… Батьки більше переймаються вибором початкової школи, і тут основними критеріями є наявність:
1) різнопланових гуртків (вони платні, бо залучають спеціалістів-професіоналів, але плюсом такого підходу є можливість реалізації дитячих здібностей в одному місці, без біганини-квесту станціями «музична-художня-спортивна-англійська», як у нас);
2) «дружини» – щось подібне до групи продовженого дня ( це коштує близько 100 крон на місяць), де основним завданням педагога є не виконання домашніх завдань, а забезпечення нагляду за дитиною, поки батьки ще на роботі;
3) належних умов для безпечного тривалого перебування дитини в школі (молодших школярів відпустять лише з тим, хто вказаний у заяві батьків; ніхто не залишає приміщення до завершення уроків; на перерву можна вийти у внутрішній дворик, але аж ніяк не в сусідній магазин тощо).
Дана школа досить популярна. Але є певні обмеження щодо наповнюваності класів у плані дотримання санітарних вимог. Загалом нормою є 18 учнів у класі ( нам би таке!!!) Якщо дозволяє площа, то за кожну понаднормову дитину школі доплачують з місцевого бюджету! Так, зараз тут навчається 310 школярів (при розрахунку на 305) – і хоча у класах досить просторо (як на наші мірки), але більше брати не можна! У першому класі цьогоріч аж (!) 26 учнів (бідні наші вчительки зі своїми 36-38…) Забезпечення усім необхідним вражає! Мультимедійні дошки, компи-ноути, роздаткові матеріали, канцтовари, розвиваючі ігри, книги… Тільки навчайся! І, зі слів заступника директора Pavela Martinovsky, таких, хто не вчиться, тут немає… Справа у іншому підході: приміром, на уроці історії важливо зрозуміти причинно-наслідкові зв’язки між подіями, а не вивчити їх дати (до речі, колись давно і у нашій освітній системі таке було, а потім прийшло ЗНО, де потрібна точна інформація, а не розуміння суті явищ!).
Тижневе навантаження вчителя становить 22 години. Варто зазначити, що педагоги у Чехії – справжні універсали: викладають історію і чеську мову або географію і фізкультуру. Мінімальна зарплата – близько 20 тисяч крон (це 25 тисяч гривень), максимальну нам не озвучили – напевно, щоб занадто не травмувати нашу психіку… Крім того є премії – 4 рази на рік та доплати найбільш успішним з фонду школи. Атестації як такої немає – кожні 3 роки директор проводить співбесіду з працівником і приймає рішення: або підняти зарплату, або залишити на попередньому рівні. При цьому посада не вважається престижною, особливо у Празі, де вчителів навіть не вистачає.
Школи повністю автономні у плануванні програм, розподілі навантаження, витраті коштів. Завдання директора – подати один щорічний звіт – і все! Перевірка якості викладання проводиться один раз на 5 років. Але тут є своє «підводне каміння»: випускних екзаменів у школі немає, є лише вступні до гімназій, тому процес навчання проводиться заради процесу, а не результату як такого. За таких умов можна бути просто цікавим вчителем, а за наших – в першу чергу – вимогливим! (Далі буде)